Живе на світі людина

Живе на світі людина:
Надії , розлуки, тривоги.
Змінити немає змоги
Долю – вона єдина.

Як подих весни – світанок.
Це лагідні руки мами,
Що всюди встигають за нами.
Це долі  світанок – як ранок.

І ми, як розбурхані бджоли,
Діти живої природи,
Щасливі й невтомні з нагоди,
Яку вже не вернеш ніколи.

Юність – це сонце, що сходить:
Веселе, привітне, ласкаве.
Подвигів час не для слави,
А для сумління й свободи.

Готова здолати вершини,
Все вище здіймаючись вгору,
Безмежних сягнути просторів
Юність омріяно лине.

Квітне, як травень весною.
Зустрічі аж до світання.
Перше велике кохання
Приходить цією порою.

Світлі і чисті бажання:
І радість, і розпач, і муки.
Роками години розлуки
Стають і приносять страждання.

Полудень – сонце в зеніті.
Найвищого злету роки.
Вони, мов життя маяки,
Найяскравіші у літі.

Швидко збігає час,
Плин його не зупинити.
Плідно творити і жити
Життя закликає нас.

Поступ – це зважені кроки.
Здобутки – це  досвід і вміння,
Великі і труд,  і терпіння,
Знання і довічні уроки.

І як би того не хотілось –
До осені хилить літа.
Вони, як добірні жита,
Гарним врожаєм вродились.

Скажу я по правді – відверто.
Полиште і лемент, і гам:
Що доля відміряє нам,
Того ми у неї варті.